Березне (колишній Андріїв) - місто в Україні, центр Березнівського району Рівненської області.

Населення 13 669 мешканців (перепис 2001). Географічні координати: 51°0' пн.ш. 26°45' сх.д.

Місто розташоване на правому березі річки Случ, за 22 км від залізничної станції Малинськ на лінії Рівне-Сарни, за 66 км від Рівного. В Березному працює єдина на Україні сірникова фабрика. 

Відоме з 1584 року. Статус міста з 2000 року.

М. Березне - коротка історія

• 1584 - перша згадка про місто 
• 27 березня 1793 - після другого поділу Польщі Березне входить до складу Російської імперії; населення села складає 1086 мешканців 
• кінець XIX століття - населення Березного складає 3,4 тис. мешканців 
• 1920 - Березне входить до складу Польщі
• 1939 - Волинь входить до складу Радянського Союзу; Березне входить до Рівненської області
• 1957 - Березне отримує статус селища міського типу
• 21 грудня 2000 - Постановою Верховної Ради України №2193-III смт Березне віднесено до категорії міст районного значення
• 2002 - за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в місті проживають 13 669 осіб

Історія м. Березне

  Березне - місто, центр однойменного району Рівненської області. Розташоване на лівому березі річки Случі, за 66 км від Рівного, за 20 км від залізничної станції Малинськ.

На території Березного виявлено поселення доби пізньої бронзи, а на околиці збереглися залишки давньоруського городища. Згадки про поселення Березне датовані вже 1445 роком. А в акті від 1584 року воно вже фігурує як містечко "Березне албо Андріїв", що належить князям Головням-Острожецьким. До середини XVII ст. воно мало паралельні назви Березне й Андріїв ( мабуть, другу назву йому надав на свою честь Андрій Федорович Головня-Острожецький, який помер у 1585 році). Пізніше містечко іменувалося Береженка або Бережне, а в ХІХ ст. усталилася первісна назва Березне.

За часів середньовіччя Андріїв був значним торговельно-ремісничим осередком, тому дістав статус містечка. Одних ковалів тут налічувалося 80. В 1629 році містечко мало 328 димів. Воно входило до Хупківської волості Луцького повіту. Містечко оточували мури з двома брамами.

Письмові джерела свідчать про збройні виступи мешканців Березного проти польських феодалів. У 1584 році кілька сотень мешканців Березного й сусіднього села Холопів, озброєних косами, луками і рогатинами, розгромили загін жовнірів. Такі виступи траплялися нерідко, бо жовніри грабували населення, безчинствували. 2 травня 1647 року громада андріївських міщан, озброєних "шаблями, киями, очепами і рогатинами", виступила проти військового слуги канцлера Великого князівства Литовського та загону його челядників-шляхтичів.

В 1793 році Березне увійшло до складу царської Росії. З 1797 року воно стало волосним центром Волинської губернії. В той час тут налічувалось 148 дворів з населенням 1086 чоловік, серед них - 699 кріпаків, 159 купців і міщан, 85 шляхтичів і 143 чоловіка інших станів. На початку ХІХ ст. в містечку була суконна мануфактура, на якій в 1809 році працювало 50 робітників. Тут виробляли 4500 аршинів сукна на рік. Протягом першої половини століття з"явилися й інші підприємства, зокрема, на початку 40-х років уже діяли три шкіряні підприємства. За даними 1845 року, в Березному працювали також суконна фабрика, миловарний завод і невелике залізоробне підприємство. Вартість валової продукції цих підприємств становила близько 1100 крб. Невдовзі тут відкрили скляний завод, що випускав продукції на 145 крб. за рік. Вигідне географічне розташування на річковому шляху сприяло дальшому розвитку містечка. З 1843 року тут відбувалося 12 одноденних ярмарків щорічно, де збували частину товарної продукції місцевого виробництва, решту вивозили по Случі на десятках суден і плотів. Прагнучи одержати якнайбільше прибутків від містечка, його власник збирав податки за забій худоби, подимний, збільшив чинш за землю під забудову, а також запровадив сторожування на в"їздах до містечка, щоб стягати мито з купців, що везли на ярмарки борошно, крупи, дьоготь, виноградні вина. Під час проведення селянської реформи 1861 року в Березному сталися заворушення. Невдоволені грабіжницькими умовами викупу, 3 березня 1863 року селяни Березного і волості відмовилися приймати уставні грамоти. Керівника заворушень Г. Рогача було заарештовано. У вересні, після звільнення з-під арешту, він зібрав селян і закликав їх виступити проти волосного начальства, що "діє не по праву", захищаючи інтереси поміщика. Після цього натовп селян - понад сто осіб - попрямував до приміщення волосного правління, щоб захопити його, але загін козаків, що квартирував у Березному, зупинив селян.

Умови звільнення мешканців Березного від кріпосної залежності остаточно визначалися викупним актом, складеним 5 березня 1868 року. 319 осіб чоловічої статі (116 дворів) одержували в наділ 25 десятин присадибної землі, 1127 десятин орної землі й сіножатей, 118 десятин пасовиськ. Сервітутні права селян зберігалися. Рахуючи з вересня 1863 року, селяни повинні були виплатити протягом 49 років 12885 крб. Щороку громаду змушували вносити 873 крб. 10 коп. викупних платежів. Для бідних господарств це були вкрай обтяжливі платежі. Більшість селян постійно мала недоїмки, розорювалася. Протягом 60 - 80-х років у Березному прискорився розвиток промисловості. Тут побудовано два тартаки, два парові й один водяний млин, цегельню, гуральню, пивоварний завод. Щорічно в містечку відбувалося 9 ярмарків, де торгували переважно деревиною й смолою. Крім того, торгівля велася в десятках дрібних крамничок. Відомо, що під час пожежі в липні 1881 року в Березному згоріло близько сотні крамничок.
З пуском у вересні 1885 року Поліської залізниці, що зв"язала Ровно з містом Лунінцем, водний шлях по Случі втратив колишнє значення основного транспортного засобу. Березне опинилося порівняно далеко від залізниці, перестало бути торговельним центром, що призвело до його економічного занепаду. Підприємства закривалися, а ті, що були знищені під час пожеж, не відбудовувалися. Березне стало звичайним селом, лише за традицією його іменували містечком. Воно залишалося волосним центром, тут були поштово-телеграфна контора, земська лікарня, у якій працювали 2 лікарі, аптека.
У пореформений час у Березному відкрито парафіяльну школу, в якій навчалося понад 20 учнів. Після майже десятирічних клопотань 1875 року тут, нарешті, відкрито однокласне міністерське училище, 1902 року воно стало двокласним.

Поміщик, який володів більшою частиною березнівських земель та лісів, намагався піднести економіку свого маєтку. 1906 року він збудував вузькоколійку, що сполучала Березне з залізницею на роз"їзді Яринівка. Вузькоколійка сприяла збуту сільськогосподарської продукції поміщицьких маєтків і підривала гужовий транспорт, який не витримував конкуренції з залізницею. На початку ХХ ст. в Березному діяв один винокурний завод, на якому працювало 7 робітників. Водяний млин обслуговувало 2 робітники. Пролетаріат Березного був розпорошений по десятках дрібних кустарних майстерень. Тому виступи робітників проти місцевої влади й визискувачів мали стихійний характер. Так, в 1907 році, зокрема, відбувся великий виступ трудящих, обурених сваволею місцевих урядовців. 15 липня 1907 року урядник побив робітника, який звернувся до нього, щоб одержати паспорт. На захист скривдженого стали люди, які були там присутні. Урядник пострілом з револьвера вбив 17-річного юнака, після чого забарикадувався в своєму будинку, продовжуючи стріляти у натовп. Він вбив ще одну жінку та трьох поранив. Тоді люди почали кидати каміння, побили поліцаїв, що прямували сюди. Сімох учасників цього виступу було засуджено до тюремного ув"язнення.

Хоча Березне в роки Першої Світової війни і не зазнало значних руйнувань, війна дуже негативно вплинула на всі сфери життя. Вже восени 1914 року почалася обов"язкова евакуація населення. Багато мешканців містечка мобілізували до армії. Тягар воєнного часу відчувався в кожній родині. Почався голод, поширилися інфекційні хвороби. З 4 тис. жителів, що значилися за першим всеросійським переписом 1897 року, на 1919 рік в Березному залишилось 1877 чоловік. В 1917-1920 рр. Березне, як і вся Україна, було ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння. Зокрема, після Лютневої революції 1917 року селяни навколишніх сіл та мешканці самого Березного захоплювали поміщицькі землі, рубали ліси. Командування Південно-Західного фронту надіслало у Березнівську волость козачу сотню, але це не припинило виступів селян.

За Ризьким мирним договором між більшовицькою Росією і Польщею восени 1920 року у складі Західної України містечко відійшло до Польщі. За часів польської адміністрації Березне було центром Березнівської гміни Ровенського, а з 1925 року - Костопільського повіту. Ще з минулого століття містечко поділялося на міську й сільську частини. За переписом 1921 року, в містечку проживало 5385 чоловік, налічувалося 666 будинків. У 20 - 30-х роках тут діяли шкіряний та спиртовий заводи, 5 механічних млинів, 2 тартаки, 5 крупорушок, 6 олійниць, багато дрібних ремісничих майстерень, торгувало понад 150 крамничок. Здебільшого на цих підприємствах працювали сам господар з родиною чи 1-2 наймані робітники, виконуючи роботу вручну або використовуючи кінну тягу.

Наприкінці 30-х років 440 дворів, тобто більш як половина від загальної кількості, були зв"язані з сільським господарством, до містечка належало й 165 хутірських господарств. Загальна площа землі становила 1429 десятин. 25 господарств не мали її зовсім, а на 135 дрібних господарств припадало 79 га, тобто по 0,58 га, 191 господарство мало по 2-3 га, 80 господарств володіли від 3 до 5 га і тільки 40 господарств мали від 7 до 10 га. Кожне господарство володіло кількома ділянками, розкиданими у різних місцях. Багато господарів заборгували по невиплачених позиках і процентах, над ними тяжіли значні недоїмки. Таким чином, часто власність бідняків і середняків на землю була фіктивною, тому що інколи сума боргів перевищувала вартість самих господарств. Уряд Польщі проводив щодо корінного населення Західної України політику національного гноблення. В магістраті Березного за даними 1927 року не було жодного українця. Обраними могли бути лише особи, які на день виборів мали не менше 30 років і володіли польською мовою (усно й письмово). Якщо врахувати, що по Березнівській гміні неписьменних налічувалося близько 75%, то виявляється, що більшість мешканців Березного фактично була позбавлена виборчих прав.
В містечку були 2 семирічні школи, але діти украінців не мали змоги навчатися рідною мовою. У Березному не було жодної бібліотеки. На дуже низькому рівні перебувало медичне обслуговування - лікарня мала 20 ліжок, амбулаторний прийом вели два лікарі та фельдшер.

Містечко виглядало надзвичайно брудним. Хоча населення зростало (1938 року тут налічувалося 6100 мешканців), будівництво розгорталося дуже повільно. Однією з причин цього була поміщицька власність на землю. Міщани споруджували майстерні та будинки на основі вічно-чиншового права, бо купувати землю не мали права. Багато жител знищували пожежі. Якщо за 20-і роки в Березному з"явилося 40 житлових будинків, то тільки під час пожежі 1929 року їх згоріло 49. В 1939 році в містечку налічувалося 826 житлових будинків. У вересні 1939 року західноукраїнські землі були приєднані до Радянської України. В краї розпочались соціалістичні перетворення. Вже 22 жовтня 1939 року мешканці Березного обрали до Народних Зборів Західної України колишню наймичку Х. Л. Пастушок. Згідно з декларацією Народних Зборів у Березному була встановлена радянська влада, створено волосний комітет. Тоді Березне входило до Костопільського повіту. На початку 1940 року містечко стало центром новоствореного Березнівського району тодішньої Ровенської області.

Друга Світова війна завдала мешканцям Березного багато важких втрат і страждань. Вже 6 липня 1941 року німецькі війська зайняли містечко. Окупанти відібрали 1068 га землі у 320 господарів і створили три фільварки, один з них у передмісті Березного. Мешканці містечка зазнавали частих пограбувань. 106 чоловік було вивезено на роботи до Німеччини. В Березному гітлерівцями було знищено 3680 громадян, майно розстріляних конфісковувалось. Німецькі окупанти зруйнували також 302 житлові будинки, пекарню, лазню, пивоварний завод, міст через річку. Остаточно Березне було звільнене від німців 10 січня 1944 року. З кожним повоєнним роком поступово ліквідовувались важкі наслідки війни. Березне відбудовувалось та розвивалось на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру сільськогосподарського регіону Радянської України.

У 1957 році Березне було віднесене до категорії селищ міського типу.

7 серпня 1998 року Березнівська селищна рада затвердила своїм рішенням сучасний герб і прапор Березного (автори проектів - А. Гречило і Ю. Терлецький). Взагалі міська символіка Березного має свою історію. Хоча поселення ще з XVI ст. користувалось міськими правами, проте виявити його давні символи не вдалося. У міжвоєнний період ХХ ст. для Березного використовувалася емблема зі зображенням архітектурної споруди. Правдоподібно, що вона представляла собою в"їзні ворота чи міську варту, які в народі отримали назву "рогатка". Таких споруд в містечку було дві: одна побудована ще в XVI ст., інша - в кінці XVII ст., однак до наших днів вони не збереглися. Герб: у золотому полі щита синій андріївський хрест, вгорі та внизу - по зеленому березовому листку, обабіч - по червоній рогатці (в"ізних воротах); щит увінчує срібна міська корона. Прапор: на квадратному жовтому полотнищі синій андріївський хрест (ширина рамена становить 1/7 сторони прапора), у верхньому та нижньому полях по зеленому березовому листку, обабіч - по червоній рогатці.

Символи розкривають найменування селища: андріївський хрест вказує на давню назву Андріїв, а березові листки - на сучасну. Постановою Верховної Ради України від 21 грудня 2000 року № 2193-ІІІ селище міського типу Березне Березнівського району Рівненської області віднесене до категорії міст районного значення.

Коротка інформація про Березнівський район

Березнівський район розташований в північно-східній частині Рівненщини на площі 1,7 тисячі кв. км. Він межує з Гощанським, Корецьким, Костопільським,Сарненським районами Рівненщини та Житомирською областю. На території району в 55 населених пунктах проживає 65,4 тисячі чоловік, дві третини з яких - сільське населення. Районний центр - м. Березне налічує 15 тисяч жителів, розташований за 66 км від Рівного. Район має 62 тисячі га сільгоспугідь, в тому числі 33,7 тис. га ріллі. Близько 90 тисяч га зайнято лісами. На перший погляд це звичайний район Рівненського Полісся. Але, це тільки на перший погляд. Бо при більш детальному знайомстві з ним ви зможете знайти багато особливостей, характерних тільки для нашого краю. Він має багату і славну історію, яка сягає своїм корінням в епоху бронзи, до древніх слов'янських племен дулібів і волинян. Це унікальна частина поліської землі, багатої заповідними природними об'єктами, найбільш відомі з яких «Соколині гори», «Більчаківські джерела», «Марининсько - Устенські граніти», зоологічний заказник «Брище» і інші. Березнівщина має значний природно - ресурсний потенціал, представлений багатими лісами, що займають більше половини його території, покладами гранітів, габро, крейди, глини, торфу і т.п. Одна з особливостей району - багатогалузеве промислове виробництво, що базується в основному на місцевій сировині. Тут працюють три лісогосподарських підприємства із сучасною безвідходною технологією обробки деревини, спиртозавод, фарфоровий завод, паперова, швейна фабрики. В районному центрі розміщена перша і єдина в Україні сірникова фабрика, яка виробляє продукцію на сучасному обладнанні шведської фірми «Шведіш Матч Аренко». Земля, природно - кліматичні умови району дають хороші можливості для розвитку м'ясного та молочного тваринництва, вирощування картоплі, льону, інших культур.